ДАРІЯ ГУСЯК : життя задля Боротьби і Служіння (до роковин пам’яті)

  

"Здобудеш Українську Державу,

     або згинеш в боротьбі за Неї"

 

12 серпня 2022 року на 98-му році життя у Львові відійшла у Вічність легендарна зв'язкова Головнокомандувача Української повстанської армії генерала-хорунжого Романа Шухевича, член Конгресу Українських Націоналістів, кавалер Ордену княгині Ольги ІІІ ступеню – Дарія Юріївна Гусяк (псевдо – "Дарка", "Нуся").  

 

"Моє життя цікаве тим, що воно зіткнулося, перетялося з долями таких особистостей, які сьогодні можемо назвати історичними постатями" – написала Дарія Юріївна у своїх спогадах. Тут і далі наведемо короткі уривки з її власних споминів для ілюстрації біографічних відомостей про нашу Героїню. Адже її життя є не лише приватною біографією, а й сторінкою історії нашої країни, її найкращим зразком для наслідування.

Дарія Гусяк народилася 4 лютого 1924 року у Трускавці Львівської області в родині січового стрільця, керівника Товариства "Сільський господар".

Зі створенням Організації українських націоналістів у 1929 році рух опору загострив протистояння української громади з польською владою. Мати Дарії Гусяк – Марія доводилася двоюрідною сестрою оунівцю Дмитру Данилишину, який разом з Василем Біласом організував напад на польське поштове відділення в Городку-Ягеллонському, щоби забеспечити фінансові можливості для борців ОУН.

Цей епізод знищення польською владою у тюрмі Бригідки безстрашних юнаків неабияк вплинув на Дарію Гусяк та її оточення. В цей час Дарія навчалася в Трускавці в народній школі.

"Пам'ятаю, з якою увагою люди стежили за ходом суду над нашими героями. Багато сусідів збиралося в нашій хаті і батько читав з газет все, що стосувалося цієї справи. Вирок всіх свідомих українців приголомшив. Діти по своєму реагували на ці події. Моїм однокласником був Мирослав Білас. Він не був близькою людиною Василю Біласу, це була інша гілка, але вчителька польської мови, польська шовіністка, зненавиділа цього хлопця за це прізвище, знайшла можливість проявити своє почуття. Він чогось не знав чи зле диктант написав, і вона стукнула його головою об лавку і у нього потекла кров з носа. Відтоді зародилася думка про помсту". 

У 1940 році, під час першої окупації радянськими віськами земель Галичини, батька Дарії було заарештовано органами НКВС, звинувачено в українському націоналізмі та на вісім років вислано до Архангельська. З тих пір родина більше нічого про нього не дізнається.

"Німецька окупація принесла українцям розчарування, бо не здійснилися надії на те, що ця війна допоможе здобути незалежність. Реакція німецького уряду на 30 червня (проголошення відновлення Державності), говорила сама за себе. В ці роки і був організований збройний спротив спершу проти німців, відтак проти більшовиків...

... "Визволителі" прочісували села, ліси, шукали бандерівців. Знов довелось переховувати і переправляти у підпілля нові сили. Найбільш тісний зв'язок у мене був з моїм кузеном Р. Різняком, який став легендарним бійцем і якому навіть спорудили пам'ятник в Трускавці. До нього по зв'язках приходили з інших теренів і я цей зв'язок підтримувала. Отак, я і познайомилася з Олею Ільків, Мартою Пашківською (родом з Чорткова), а також з Іриною Савицькою".

Хату, яка фактично стала центром оунівської діяльності, Дарії довелося залишити та перейти разом із матір'ю на нелегальне становище.

Невдовзі Дарія Гусяк стала зв’язковою Романа Шухевича: "В той час Оля Ільків знаючи про моє становище, запропонувала К. [атерині Зарицькій], яка не без порозуміння з Провідником Шухевичем, мала на меті організувати ще одну хату на зразок тої, що була створена в Княгиничах Рогатинського р-ну. ".

Відповідно підібрані підпільники створювали "сім'ю" та легалізувалися згідно із своїми фіктивними документами. Мати Дарії погодилася взяти участь в цій роботі. Було придбано хату і зорганізовано "сімейне життя". Третім членом "сім'ї" в ролі сестри мами була Марта Пашківська.

Так було влаштовано підпільну хату у селі Грімному Городоцького району, де перебував три тижні взимку 1947–1948 років Провідник УПА Роман Шухевич. Саме в цій хаті, поруч із церквою Преображення Господнього, у жовтні 2007 року було відкрито музей підпільного штабу УПА генерала Романа Шухевича. Ініціаторкою відриття музею стала Дарія Гусяк. В архіві Дарії Гусяк зберігається фото хати у с. Білогорща поблизу Львову, де взимку 1949–1950 рр. переховувася, а 5 березня 1950 року – загинув Роман Шухевич. 23 жовтня 2001 р. у цьому будинку відкрито музей. Ще один музей – "Конспіративна квартира Романа Шухевича у Княгиничах" був урочисто відкритий 30 червня 2007 року.

Залишила Дарія Гусяк в архіві чернетку свого виступу перед молоддю у м. Самбір 5 березня 1998 року, в якому розкривається перед нами образ Головного командира УПА – людини, яка мала кращі риси інтелігента: патріотизм, духовність, освіченість, духовність, високу внутрішню культуру:

"Тоді, коли я вперше побачила гол. Командира, йому було 40 років і для мене 23-річної дівчини, це була людина старшого покоління... В підпіллі було немало чемних, культурних, ввічливих людей. Але в скромній поведінці, в його мові, манерах було щось особливе, що говорило про високий інтелект, інтелігентність, людяність і доброту."

Пригнічений стан, в якому перебував в той час Роман Шухевич був пов'язаний з арештом сина Юрка та великими втратами побратимів-підпільників, призвів його до хвороби серця і необхідності лікування у Львові, а згодом – в Одесі.

"Ми всі переживали смерть кожного повстанця, і провідник болісно сприймав ці втрати, але приховував це... Взагалі провідник був веселої вдачі, любив жарти, тонко відчував гумор, був музикантом, мав абсолютний слух, тому в гурті повстанців звучали і жарти, і пісні. Я уже згадувала про скромність. Скромність, в якій не було ні йоти штучності був вродженою рисою цієї надзвичайної людини. Завше підтягнутий і поголений, одяг і взуття чисті, але скромні, скромніші, аніж у деяких елегантів-повстанців і такі були відсутність всяких відзнак. Харчувався, як і повстанці, нарівні з усіма терпів невигоди. Не дивно, що хлопці дуже любили і поважали свого командира, а отже і дисципліна була не нав'язана, а така, що випливала з внутрішнього бажання і потреби. В його присутності повстанці почували себе вільно, розмова велася невимушена. Навіть в цих підпільних нелегких умовах провідник дбав про підвищення освітнього рівня повстанців, вів розмови на політичні теми. В зимовий період кожна група забезпечувала себе відповідною літературою, працювали згідно з підготовленою програмою.

З юних літ мав молодий Шухевич нахил до військової справи і при кожній нагоді вдосконалювався, збагачуючись знанням з цієї ділянки. Але не слід розглядати нашого героя виключно як майстра військової справи. Шухевич був і політиком, і психологом, і неперевершеним організатором. Ці таланти допомагали йому у найвідповідальніший час. Згадаймо такі 3 періоди. До 39 р. на протязі кількох років Шухевич на Закерзонні створив таку кадрову і матеріальну базу, яка іншим і не снилася. А як успішно з розрізнених груп Української національної самооборони була створена УПА. Для того треба було покорити тих всіх отаманів, кожен з яких хотів бути головним. І це вдалося зробити геніальному організаторові. А згадаймо УГВР, створену з представників різних партій і організацій ( на 3 десятка членів лише 8 членів ОУН) нерідко і таких, які не схвалювали збройну визвольну боротьбу або сумнівалися в її доцільності. Це ж треба було об'єднати ці сили на основі спільної ідеї. Це зумів зробити головний командир УПА із своїми побратимами - друзями по організації".

На Великдень, у 1948 році Дарія Гусяк урочисто склала присягу і її було прийнято до лав Організації українських націоналістів. Присягу приймав сам Роман Шухевич. Не кожен міг стати членом ОУН. Це мала бути направду дуже свідома, віддана і жертовна людина. 

2 березня 1950 року радянська влада заарештувала Дарію Гусяк під час її короткого візиту до Львову. Утримувалась вона в тюрмі "на Лонцького" у Львові. У 1951 році перевезена до Києва, зазнала катувань, але не повідомила місце перебування головного командира УПА. Поруч у камері, через перегородку, чекісти били її маму.

1 грудня 1951 р. рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР Дарія Юріївна була засуджена на за ст. 54-І "а" та 54-ІІ КК УРСР до 25 років позбавлення волі. На засланні опинилися мати та молодша сестра Олександра.

Дарія Гусяк відбувала покарання в Верхньо-Уральську Челябінської області, а згодом у Володимирській тюрмі. В одній камері з нею відбували свої 25-річні терміни Катерина Зарицька і Ольга Ільків. У 1969 році її перевели у концтабір в Мордовії (с. Барашево). Дарія Гусяк відбула весь термін покарання, звільнившись у березні 1975 року на 51 році життя. Дозволу на повернення до Львову не отримала, як і її подруга Катерина Зарицька. То ж остання запросила її на проживання до своєї оселі у Волочиську на Хмельниччині.

Після здобуття Україною Незалежності спочатку Катерина Зарицька перебралася до родини у Львів, згодом, у 1995 році, й Дарія Гусяк замешкала у Львові під опікою родини Сорок-Зарицьких. 

Дарія Гусяк була членом Проводу Конгресу Українських Націоналістів (КУН). У колі друзів, пліч-о-пліч із колишніми в'язнями сумління сталінсько-брежнівських таборів та членами їх родин, які долучилися до активного руху за свободу, виборювала українську незалежність.

Коли у 1996 році на Других Зборах Конгресу Українських Націоналістів Слави Стецько зініціювала створення жіночої громадської організації з метою активізації українського жіноцтва, підняття національної свідомості та залучення жінок до державотворчого процесу,  Дарія Гусяк охоче взялася за цю справу, створила  Всеукраїнську Лігу Українських Жінок (ВЛУЖ) і стала її головою. Як записано в установчих документах, основною метою діяльності організації було і залишається донині – об'єднання національно свідомих українських жінок для захисту своїх законних соціальних, культурних та економічних прав і свобод, сприяння пробудженості і зростанню громадської активності та підвищенню ролі жінок у суспільстві. Головною метою – виховання підростаючого покоління у патріотичному дусі на зразках життєпису та ідеях боротьби українських  національних героїв.

Як голова ВЛУЖ Дарія Гусяк щороку проводила у Києві наради з представницями з більшості областей України, координувала дії всіх обласних організацій Ліги, представляла цю організацію в Національній Раді жінок України (НРЖУ). Брала участь у з'їздах та культурно-просвітницьких акціях, виступала на Міжнародних науково-практичних конференціях, як в Україні, так і поза її межами.

В архіві Дарії Гусяк збереглися фото урочистих заходів, коли вона у лютому 2000 року на запрошення Об'єднання Жінок Оборони Чотирьох Свобід України в США (ОЧСУ) брала участь у відзначеннях Свята Героїнь у США, побувавши при цьому у семи містах країни.

2–6 липня 2000 року Дарія Юріївна була членом делегації НРЖУ на ХХIX Генеральну асамблею Міжнародної ради жінок у Гельсінкі (Фінляндія). У 2002 році виступала на VIII конференції Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) у США та у святкуванні 60-ліття УПА в Канаді.

Від часу свого заснування членкіні ВЛУЖ наполегливо працюють задля відновлення історичної пам'яті, поширення знань про видатні події та визначних особистостей, які своє життя підпорядковували справі служіння Україні. З цією метою Лігою проводяться численні тематичні просвітницькі, мистецькі та літературні заходи, на більшості з яких Дарія Гусяк виступала зі свої полум'яним словом. Під її керівництвом членкині Львівської обласної організації ВЛУЖ протягом багатьох років проводили пошуково-дослідницьку роботу. Було підготовлено та за меценацькою допомогою директора канадської фундації "Прометей" (Торонто) пана Мирона Барабаша, видано три томи книги "Українська жінка у визвольній боротьбі 19401950 рр." (20042009). Головним організатором підготовки та видання цього біографічного словника виступила Дарія Гусяк.

З надзвичайною кипучою енергією піднімала Дарія Юріївна жіноцтво всієї України на свідомий громадянський рух, коли протягом десяти років очолювала ВЛУЖ, і коли до останніх літ життя залишалася Почесною її головою, залишалася мудрою порадницею, яка могла скоригувати дії і підтримати добрим словом.

І сьогодні, продовжуючи справу Дарії Гусяк членкині ВЛУЖ беруть на себе відповідальність за гідне життя українців.  Підтримують багатодітні родини та людей, що через люту війну змушені були покинути свій дім. Беруть участь в організації евакуаційних маршрутів з прифронтових і окупованих територій. Разом з іншими українськими та міжнародними громадськими організаціями у плідному партнерстві опікуються дітьми з особливими потребами в дитячих будинках на Півдні та Сході України. Членкині організації відвідують лікарні та передають продуктові набори медпрацівникам в міста, які були довгий час під окупацією. Спільно з іншими організаціями проводять благодійні заходи у Київській, Дніпровській, Донецькій та Харківській областях. Не обходять жінки своєю увагою і безпритульних тварин.

У 2008 році Дарія Гусяк Президентом України Віктором Ющенком була нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, у 2010 році – Львівською міською владою – орденом Лева.

Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджена ювілейною медаллю "25 років Незалежності України".

Світовою федерацією українських жіночих організацій нагороджена відзнакою "Берегиня українського роду".

 

На роковини світлої пам’яті, родина іншої зв'язкової Провідника УПА – Катерини Зарицької передала до Інституту рукопису НБУВ на постійне зберігання архів Дарії Гусяк – мудрої, неймовірно сильної і незламної духом Жінки, на плечі якої випали виняткові випробовування. Юною 20-літньою дівчиною долучилася вона до руху Нескорених. Звертаючись до молоді у 1998 році вона промовила слова, які стосуються нині у час російсько-української війни в першу чергу освітян  та істориків-науковців:

"...Роман Шухевич на 18 році життя був членом УВО, а в 29 став членом ОУН і очолив згодом бойову референтару. Бандера в 23 роки був краєвим провідником. Стецько на 29 р. життя очолив уряд відновленої держави 41 р. 30 червня... 

... В першій половині 20-го століття Боже Провидіння дарувало українській нації 4-ох визначних лідерів Коновальця, Бандеру, Стецька, Шухевича, які продемонстрували всім своїм свідомим життям здатність відродити кращі традиції визвольних змагань, виплекати бойовий дух і підняти нарід на боротьбу за волю і державність.

Кожен з цих лідерів вписав в нашу історію золоті сторінки, кожний наступний примножував і розвивав досягнення попереднього, вносив свій особистий вклад в загальну визвольну справу і в результаті мали ми кульмінаційну точку всенародну збройну боротьбу проти двох потужних окупантів фашистської Німеччини і Російської імперії з большевистським терором, який перемагав фашизм. Цю боротьбу зорганізував і очолив талановитий військовий генерал-хорунжий Роман Шухевич (Тарас Чупринка)...

Чи є сьогодні на Україні лідер, який би міг об'єднати всі патріотичні сили? Нема. Природа не смітить геніями. Може ще підростає. Тож допоможіть подолати те, що стає на заваді до справжнього відродження, до створення такої атмосфери, в якій молодь могла в собі розвинути ті якості, які піднесли б її на вершини. Допоможіть їм вивчити свою історію, історію боротьби багатьох поколінь і її героїв, щоб молодь змогла відродитися і завершити справу тих, які не змогли здобути незалежність, хоч віддали за неї життя".

 

                                           ***

Документи архіву Дарії Юріївна Гусяк дозволять дослідникам зануритися в сторінки історії країни та життя людей, відданих ідеалам боротьби та служіння Українській державі та її народу.

Серед експонатів даної виставки біографічні документи, світлини Дарії Гусяк та рідних, а також фото її сподвижників у боротьбі за свободу та права людей.

 

Виставку підготувала:

к.і.н., с.н.с. ІР НБУВ                                  Л.В. Гарбар